Живописець, який в окопах освідомлював українців-старшин

3 жовтня 1896 р. у селі Костюшки на Житомирщині народився Павло Максимович Ковжун, графік, живописець, мистецтвознавець.

Закінчив відділ малярства Київського художнього училища. Учасник Першої світової війни на Румунському фронті, був двічі поранений.

«З Києвом мав регулярний зв’язок і, буваючи в Києві, брав участь у таємних засіданнях старшої української громади…– писав у спогадах Павло Ковжун. – В полку і дивізії заклав і організував гурток українців-старшин, яких освідомлював національно під час сидіння в окопах».

Редагував фронтові газети «Козацька думка», «Україна», «Голос Часу». За часів Центральної Ради – представник військової місії до Румунії, входив до військово-історичного відділу Генштабу. У 1918-1919 рр. працював в інформаційному бюро Сірої дивізії, учасник боїв із більшовиками та поляками.

Після поразки Української революції мешкав у Львові. Співзасновник знаменитих львівських мистецьких об’єднань Гуртка діячів українського мистецтва (1922-1926) та Асоціації незалежних українських митців (1931-1939). Організатор численних художніх виставок.

Вважається одним із найвидатніших послідовників Георгія Нарбута. Його графіка неодноразово експонувалася на міжнародних виставках у Празі (1924), Брюсселі (1927), Лос-Анджелесі (1931), Берліні (1937), Римі (1938).

Займався розписом багатьох церков Галичини складними орнаментальними композиціями в українсько-візантійському стилі.

Помер 15 травня 1939-го у Львові від запалення легенів. Похований на Личаківському цвинтарі.

СЕРГІЙ ГОРОБЕЦЬ,

Український інститут національної пам’яті, спеціально для видання СПЕЦКОР

На першому фото photo-lviv.in.ua: Обкладинка книги Івана Франка у виконанні Павла Ковжуна